Нова мішень: на кого після України може напасти агресивна РФ

Кремль не втримається без війни Населення Російської Федерації під зав’язку накачане пропагандою на агресію, а економіка переведена на військові рейки, і зупинити ці процеси дуже складно. До того ж, без війни кремлівська влада може втрачати позиції, а країна – розпочати фрагментуватися.
Тож російська пропаганда, продовжуючи всебічну “інформаційну підтримку” поточної російської війни, вже готує плебс до війни наступної. “В Алієва добре пригоряє від того, що ми нарешті взялися за його бізнес в Україні, а з Росії поперли, або саджаємо в зіндан азербайджанських бандитів, які прямо працюють на бакинський режим. Однак Алієву варто врахувати ось що: у бойових діях високої інтенсивності, таких як зараз в Україні, його армія, а найголовніше, інфраструктура, насамперед нафтова, закінчаться дуже швидко. На його місці сидіти б тихо і не дражнити лихо. Подивимося, а раптом у недалекому майбутньому й справді азербайджанська армія вступить у бій проти неназваної прямо країни, яка обрушить на неї не тільки сотні тисяч солдатів, тисячі одиниць бронетехніки, десятки тисяч тонн артснарядів та авіабомб, а також сотні і сотні щоденних вильотів важких дронів (типу нашої Герані)”, – залякує пропагандистський ТГ-канал Старше Эдды. Зрозуміло, що без “відмашки зверху” російська пропаганда на щось подібне не наважилась би.
Тож Росія вже розпланувала, чим займеться під час короткої паузи у війні проти України: розглядається можливість нападу на Азербайджан і “короткої переможної війни” – в сенсі, Баку -“столиця за три дні”, дубль два. Зрештою, Азербайджан у сім разів менший від України, там всього 10 млн населення, відповідно, мінімум вчетверо менше чоловіків призовного віку, – перелічує у Facebookросійські резони політолог Олексій Голобуцький.
При цьому атака на Азербайджан – це “цілком ймовірний сценарій перед повторним нападом на Україну і Європу, котрий всі очікують 2027-30 року”, прогнозує політолог. Такий крок дозволить РФ не тільки відновити частковий контроль над Південним Кавказом, але й уникнути проблем з демобілізованими з армії горлорізами. Плюс це дозволить підтримувати розігнану до високих обертів роботу ВПК, пише він.
До речі, двосторонні відносини між Азербайджаном та Росією погіршилися після того, як азербайджанський авіалайнер компанії AZAL був збитий російським ЗРПК Панцир-С1, за що Москва не вибачилась. Нині ж росіяни знищують паливний азербайджанський бізнес в Україні та забруднюють бензин, що його постачає Азербайджан до ЄС.
У країні, що може стати новою мішенню агресивної Росії, всі ризики добре усвідомлюють. Так, президент Азербайджану Ільхам Алієв 21 серпня на зустрічі з жителями Кельбаджара закликав населення бути готовими до війни “у будь-який момент”. “Ми повинні бути готові до війни в будь-який момент, оскільки хід процесів у світі такий, що неможливо передбачити, що буде завтра. Гарантія нашої безпеки – це ми самі, держава, народ і наші Збройні сили. Тому той, хто вирішить завдати удару по Азербайджану, пошкодує про це”, – попередив Алієв. Силу можна зупинити тільки силою Отже, у високих кабінетах Кремля, схоже, вже ухвалюється рішення про проведення каральної операції проти Азербайджану.
Тобто, світ де-факто, не чекаючи формальної констатації через “мирну угоду” з Путіним, вже визнав кінець потсдамської епохи, руйнування міжнародної правової системи співжиття держав, підкреслив Голобуцький. “Ніщо вже не стоїть на заваді агресивним нападам ядерної Росії на будь-кого з сусідів (і взагалі на заваді нападам одних держав на інші)”, – додав він. Що цьому може сприяти? Насамперед – почуття безкарності, котре оселяється в середовищі тоталітарних войовничих режимів на тлі зустрічей на Алясці та відсутності відповідальності за свої злочини, – вказує військово-політичний оглядач групи Інформаційний спротив Олександр Коваленко в матеріалі на Oboz.ua.
Але слід розуміти один важливий момент: Азербайджан зразка 1990 року – це не Азербайджан зразка 2025-го. Так само як і Росія: тією, якою вона була до 2022-го, вона не є у 2025 році, – наголошує Коваленко.
Тож президент Азербайджану вловив налаштування Кремля і заходився посилювати армію: отримав найсучасніші безпілотники, уклав контракти на нові бойові літаки, модернізував наявну авіацію. Алієв не вважає за зайве також відкрито озвучувати готовність до війни – всі розуміють, із ким, додає Голобуцький.
І це не випадкові або хаотичні дії. За словами Коваленка, знешкодити сухопутну загрозу Азербайджан у нинішніх умовах цілком здатен, не дозволяючи російським окупаційним військам зайти досить глибоко на свою територію.
Також країна може втримати безпеку своєї берегової лінії дешевими засобами ураження – морськими дронами, значно успішніше реалізувавши чорноморський сценарій України у більш замкнутому Каспійському морі і проти більш обмеженої у своїх можливостях російської Каспійської флотилії, продовжує він. “Головне – цей аспект необхідно продумувати і накопичувати не те що сьогодні, а ще вчора. Найвразливіше місце Азербайджану – це повітря, ППО”, – застерігає він. При цьому за спиною в Алієва стоїть Туреччина. Однак те, що Азербайджан перебуває у зоні прямих її інтересів, навряд чи завадить росіянам, припускає Голобуцький. “В Ердогана купа внутрішніх соціальних, політичних і економічних проблем, ще й клімат додає головного болю. Мобілізувати на захист Азербайджану навряд чи знайдеться кого і що. Саме тому мудрим і далекоглядним є максимально оперативне рішення Алієва щодо експлуатації Занґезурського коридору разом зі США на 99 років”, – додає політолог. Казахстан, Польща, країни Балтії чи Фінляндія? Разом із тим Азербайджан – далеко не єдина країна, котрій загрожує потенційна російська агресія.
Нещодавно, як пише Oboz.ua, у профільному журналі МЗС Росії вийшла обурлива стаття головного наукового співробітника Інституту Європи РАН Миколи Межевича під назвою “Балтика: гарантії небезпеки”. У цьому матеріалі відзначається, що “противник” (так відкрито називає автор статті країни Балтії) може стати так званою “сірою зоною”, простором для “асиметричних конфліктів, де одна сторона значно поступається за кількістю та якістю озброєння”.
Тут, зазначає Межевич, не дуже зручно вести активні бойові дії (наприклад, ризики ураження великих міст), це є “простором підвищеної небезпеки не тільки для власне військових, а й для проксі-конфліктів”. Тому у такій зоні особливу роль відіграють “пропаганда, активна розвідка з переходом до терору операції та використання цивільних об’єктів для військових цілей”.
Але більш вразливою у цьому сенсі є Польща, котра нині теж терміново нарощує військові можливості. Недарма ж там вночі проти 20 серпня впав та здетонував російський шахед, росіяни таким чином випробовують “терплячість” НАТО.
Своєю чергою, сухопутна операція проти Молдови, що не має спільного кордону з РФ, без окупації української Одеси (котрої росіянам не бачити, як своїх вух), вірогідна навряд чи.
Водночас Росія давно “точить зуби” на Північний Казахстан: Путін зазіхав на ці території ще у 1994 році, повідомляє видання Der Spiegel із посиланням на архівні документи МЗС Німеччини.
Зокрема, генконсул Німеччини в Санкт-Петербурзі зазначив у записах, що 14 січня 1994 року Путін “з наголосом” повторив те, що вже говорив йому раніше: “Крим, східна Україна та північний Казахстан – як мінімум ці регіони – ніколи не були для Росії зарубіжними, а завжди були частиною російських територій”, пише сайт Мілітарний.
Ірина Носальська